РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ ЯК ОДНЕ З НАЙВАЖЛИВІШИХ ЗАВДАНЬ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
РОЗВИТОК ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ ЯК ОДНЕ З НАЙВАЖЛИВІШИХ ЗАВДАНЬ ДОШКІЛЬНОЇ ТА ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
Під якістю освіти розуміють не набуття дитиною певної суми знань, а її вміння здобувати їх самостійно. Тож актуальною є проблема підвищення пізнавальної активності дітей.
Феномен пізнавальної активності як один із важливіших чинників навчання постійно привертає увагу педагогів, адже особистість формується лише в процесі активної взаємодії з навколишнім світом.
Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв’язати завдання, що постають перед нею в конкретних життєвих ситуаціях.
Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини.
Соціальне середовище – умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність. Рівень розвитку пізнавальної активності зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями та умовами виховання. З огляду на те, що саме пізнавальна активність є основою пізнавальної діяльності як умови успішного навчання у школі.
Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага, особлива зацікавленість, емоційне ставлення – подив, стурбованість, сміх тощо.
Пізнавальний інтерес – це вибіркова спрямованість особистості на пізнання певного об’єкту, явища, діяльності тощо. Предметом пізнавального інтересу для дитини є не все, а лише те, що вона вважає необхідним, значимим, цінним, привабливим.
Пізнавальний інтерес може бути ситуативним, що виникає у процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та стійким, що є відносно постійною рисою особистості.
Умовно можна визначити стадії розвитку пізнавального інтересу:
• цікавість;
• допитливість;
• власне пізнавальний інтерес;
• теоретичний інтерес.
На стадії «цікавості» дитина орієнтується лише на зовнішню привабливість об’єкта, цікавиться певним питанням щодо нього, а одержавши відповідь, залишає спробу пізнавати його далі. Ця стадія є першим поштовхом до істинного пізнання.
Допитливість характеризується прагненням дитини не тільки ззовні сприймати об’єкт, а й зрозуміти його внутрішній стан, структуру тощо.
Пізнавальний інтерес, який виникає надалі, характеризується пізнавальною активністю, вибірковістю, здатністю охоплювати причино-наслідкові зв’язки, закономірності, відносини того, що пізнається.
Теоретичний інтерес пов’язаний з прагненням до пізнання складних теоретичних питань чи проблем конкретної науки.
Для розвитку пізнавальних інтересів важливим є рівень сформованості пізнавальної активності дитини. Тому педагоги мають знати, що є рівні пізнавальної активності дитини:
Дітям з високим рівнем пізнавальної активності невгамовні у своєму інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, постійно діляться своїми враженнями з дорослими та дітьми. Вони прагнуть бути першими, самостійно розв’язати завдання, і коли матеріал на завданнях виявляється для них надто простим, починають нудитися, особливо якщо вихователь працює в це час з іншими дітьми. Ці дошкільники дуже винахідливі в іграх, люблять імпровізувати, часто вносять зміни в правила гри, не лякаються помилок і труднощів у роботі.
Група дітей із середнім рівнем розвитку виявляють зацікавленість та активність лише в певних ситуаціях. Їх зацікавленість здебільшого зумовлена змістом діяльності, її емоційною привабливістю. Вони легко включаються в нові види роботи, однак в разі виникнення труднощів втрачають інтерес; вони не прагнуть бути першими і за готовністю до занять, і під час спостережень та виконання завдання. Головна особливість цих дошкільників – вони майже ніколи самі ні в чому не проявляють активності й навіть знаючи правильну відповідь, не скажуть її з власної ініціативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригінальними міркуваннями.
Діти з низьким рівнем пізнавальної активності завжди пасивні і байдужі – і на заняттях, і у спілкуванні, і під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони майже ніколи не розпочинають виконувати завдання без підказки, нагадування дорослого чи однолітків, важко включаються в роботу: очікують звичного тиску від вихователя у вигляді зауважень. Дошкільники з низьким рівнем розвитку пізнавальної активності не виявляють інтересу до завдання, готовності включитися в роботу, та, власне, й не можуть (і не прагнуть) самостійно його виконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Вказівки та пояснення вихователя вони здебільшого не запам’ятовують, у ситуаціях, коли треба самостійно застосовувати набуті знання, не можуть обійтися без істотної допомоги дорослого. Повільно переключаються з інтенсивної рухової активності на розумову. Ці діти байдужі до результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдач.
Розвиток дітей з високим рівнем пізнавальної активності зазвичай не турбує ні батьків, ні педагогів. Адже такі діти гарно засвоюють нові знання, завжди активні, жваві і допитливі.
Діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності потребують більшої уваги дорослих. Насамперед для цих дітей дуже важливою є емоційна підтримка. До прийомів емоційної активації зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять – наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа; музичний або віршований уривок як привітання (на музичне заняття діти входять під музичний супровід), ігровий прийом тощо; індивідуальне заохочення, похвала, позитивна оцінка.
Працюючи з пасивними дітьми, слід ураховувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово і повільно. Не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати їм час на обмірковування відповіді; не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, «каверзні» запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно переключаються на розумову. Педагог має подбати про налагодження доброзичливих стосунків з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відразу пригнічують у них бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.
Умови, за яких можливий повноцінний розвиток пізнавальних інтересів дошкільників:
- наявність розвивального середовища для організації пізнавальної діяльності – це розумно створене місце для пізнавальної діяльності дитини з добором «правильних за віком» іграшок чи необхідного обладнання і матеріалів (наприклад, для експериментування).
Середовищем для пізнання є і природа, тому об’єкти природи, що спостерігаються під час екскурсій у природу, прогулянок стають джерелом виникнення пізнавального інтересу.
- створення безризикового середовища для пізнання - це середовище, у якому наявна позитивна, емоційно тепла атмосфера спілкування без негативного оцінювання дій дитини та критичних зауважень щодо вибору нею об’єктів пізнання чи відповідних цьому дій.
- розширення інформаційного поля - допитливість старших дошкільників вже стосується подій, які відбуваються у соціальній сфері (стосунки між дітьми, дорослими, родичами), звичаїв українського народу, моральних категорій (добро, справедливість тощо), інтересу щодо подій, які відбуваються в країні, просторових і часових зв’язків.
- стимулювання пізнавальної активності та мислення (тільки активна дитина може пізнавати світ).
Педагогам не слід давати готові знання дітям, а:
- організовувати процес пошуку нового у знайомому, звичному;
- разом з дітьми розглядати та вивчати незнайоме шляхом постановки пізнавальної задачі (проблемного запитання);
- розв’язувати задачі розвивального характеру (порівнювати, відшукувати закономірності, класифікувати тощо).
Дитина активна тоді, коли діяльність задовольняє її потреби у визнанні, тоді виникає почуття компетентності, що супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності.
Успіх у діяльності – потужне джерело внутрішніх сил дитини, що народжує енергію для подолання труднощів та стимулює бажання пізнавати оточуюче, сприяє формуванню мотиву досягнення успіху у цій діяльності.
Отже, розвиток пізнавальних інтересів у дітей дошкільного віку відбувається більш інтенсивно за названих умов. Роль педагога у цьому процесі є незаперечною.
